Їсти, молитися, кохати

Якщо цю школу йоги звести до єдиної сакральної фрази, то вона і є цим твердженням. Бог живе всередині нас крізь нас, набираючи нашої форми. Бог не зацікавлений спостерігати, як ми намагаємося вдавати з себе когось іншого і відповідати чиїмось ідіотським уявленням про те, який саме вигляд мусить мати високодуховна людина і як поводитися.

Тому ми і кажемо «стрибок віри», адже рішення визнати існування Бога — це великий стрибок від раціонального до невідомого. І хоч як заповзято теологи кожної з релігій разом зі своїми стосами книжок і писань намагатимуться посадити вас перед собою і переконати, що їхня віра раціональна, вона такою не стане. Якби віра була раціональна, вона б не була — за визначенням — вірою. Віра — це коли ви вірите у те, чого не можете побачити, довести чи торкнутися. Віра — це щосили бігти назустріч темряві. Якби ми знали всі відповіді щодо сенсу життя, божественної природи, долі, приготованої для наших душ, наша віра не була б стрибком і не була б відчайдушним вчинком людської істоти, а лише… завбачливим страховим полісом.

Я б радо скористалась комфортом, що його дарують сльози, але стримуюся щосили, пам’ятаючи слова гуру: «Не залишайте собі шансу розлізтися, бо вчинивши так раз чи вдруге, ви перетворите це на тенденцію і повторюватимете цей досвід раз по раз. Звикайте бути сильними».