Життя Марії

Слова, якими можна все пояснити, завжди прості:

Якби вона почала писати спогади

про кожну з отриманих ран,

її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,

чоловіки читали б цю дивну книгу,

відчуваючи власну вину,

і палили б її на площах столиці,

перш ніж почати війну.

Ціле життя на те, щоб не боятися смерті.

Я живу в країні, в яку не вірить ніхто,

і говорю мовою, яку не розуміють ніде.

Бог ховається у великому. Бог — це пітьма.

Я бачив його. Я говорив йому, що його нема.

Найкраще про нас розкажуть могильні плити.

Можеш із нами просто поговорити?

Історія буде зрозумілою і простою,
якщо ти її сам наповнював сміхом.

Пам’ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння,
про птахів, які падають на міста, мов каміння?
Ось саме тоді й починаються, власне, втрати.
В кінці — там взагалі погано, не буду навіть розповідати.

Яка між нами різниця? Як між приголосними й голосними.
Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.
Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.
Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого сказати.

Я не знаю нічого про неминучість спокути.
Я не знаю, де вам жити і як вам бути.
Я говорю про те, що кожному з нас властиво.
Якби ви знали, як нам усім не пощастило.

Любов варта всього —
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.

Скажи їй щось, чого ніколи не говорив.

Щось про людей і птахів, про тварин і риб,

щось про вічність вугілля та невагомість зерна,

про те, що життя має тривати навіть тоді,

коли триває війна.