День мій суботній

"Якось воно та буде". Якось!.. Якось — це все одно, що підняти руки вгору, а вже потім спитати: "Куди ж оце ви мене поведете, га?.. "

Сонце вже торкнулося обрію. Воно було кругле густо-червопе і таке врочисте, що говорити з ним личило б хіба що давньогрецькою мовою. Але я не знав давньогрецької і йшов поміж кручами, тихо шепочучи: "Awe sol, awe sol!"1. Скоро я вже не добачу тебе з цих круч... Але ж ти однакове всюди

Але ж, Степане, чесність нашу часом сприймають, як виклик або нерозумну вихватку, безпосередність вважають наївністю, а вразливість — слабкістю. Нам би, Степане, бути байдужішими, тоді про нас казали б, що ми сильні натури. "Приховуй своє життя" — вчили древні філософи. Ні, Степане, важливо за всяких обставин залишатися із відкритими душами — тільки тоді ми не оглухнемо серцями, тільки тоді повною мірою відчуємо Людину в собі й в інших.