Тал Бен-Шахар

Більше того, якщо сприймати й використовувати гроші як засіб для набуття сенсу, гонитва за багатством легко перетворюється на мету, співзвучну з нашим внутрішнім «я». Наприклад, якщо у нас бряжчить у кишені, то звільняється час для занять, важливих для нас особисто, або з’являється можливість вкласти гроші у справу, у яку ми віримо.

Попри те, що більшість таких досліджень трактує гроші як суто зовнішню мету, часом вони перебирають на себе функції внутрішньої мети, — у цих випадках матеріальний добробут хоч і є основним об’єктом наших прагнень, але щастю він не шкодить і навіть допомагає. Серед тих, хто пнеться зі шкури, щоб заробити зайву копійку, чимало людей, яким геть не цікавий матеріальний бік справи; у багатстві для них набагато важливіше те, що воно уособлює в їхніх очах, — винагорода за працю, свідчення їхньої компетентності тощо. У цьому разі заробляння грошей зумовлено радше причинами внутрішнього характеру, наприклад потребою в особистісному зростанні, ніж такими зовнішніми чинниками, як соціальний статус.

За твердженням Абрагама Маслоу, «коли ми зосереджені на вирішенні будь-якого завдання, все в нас і навколо нас влаштовується таким чином, щоб забезпечити максимальну ефективність процесу». Це справедливо в тому разі, коли завдання, рішенням якого ми переймаємося, максимально узгоджується з нашим внутрішнім «я», з нашими доконечними інтересами і найпотаємнішими бажаннями.

Навчання за типом утоплення — це наочне свідчення, по-перше, того, що прагнення позбавитися страждань є потужною силою, яка спонукає нас діяти, а по-друге, того, що, позбувшись страждань, ми нерідко плутаємо полегшення зі щастям. Людина, голову якої силоміць утримують під водою, потерпатиме від неабиякого дискомфорту і щосили намагатиметься вивільнитися. Якщо в останній момент її голову відпустять, вона хапатиме ротом повітря й відчуватиме щось на кшталт п’янкого полегшення.

Дуже вже дивним і викривальним здається цей парадокс — ми запевняємо, що нам більше подобається байдикувати, ніж працювати, а насправді моменти найвищого емоційного злету відвідують нас саме на роботі. Це парадоксальне явище наводить на думку, що наше упередження проти праці — у наших-бо очах будь-яка праця асоціюється зі стражданням, а неробство з насолодою, — вкоренилося так глибоко, що спотворює сприйняття того, що відбувається з нами зараз. Коли ми регулярно й автоматично, на рівні умовного рефлексу характеризуємо приємні події, які відбуваються з нами на роботі, як щось негативне, то підрізаємо крила власному щастю, адже для того, щоб бути щасливими, ми повинні не тільки відчувати позитивні емоції, а й сприймати їх як такі.

Наша звичка ставити знак рівності між працею і стражданням — це потужний внутрішній бар’єр, який заважає багатьом людям переживати щастя в навчанні й у прац

Психолог Емі Вжесневські та її колеги доводять, що люди сприймають свою роботу трьома можливими способами: як роботу, як кар’єру або як покликання

Оскільки нам не віриться, що ми й справді гідні чогось хорошого і що воно могло б нам належати, то ми відчайдушно боїмося все це втратити.

Щовечора перед сном записуйте у свій подячний щоденник щонайменше п’ять речей, які зробили або роблять вас щасливими, — ті речі, за які ви вдячні долі.

Наприклад, дослідження психолога Річарда Хекменома доводять, що за певних умов найманий робітник може знаходити більше сенсу у своїй роботі. По-перше, робота повинна розкривати все різноманіття умінь і талантів, по-друге, працівник повинен виконувати все завдання від початку до кінця, а не бути гвинтиком у величезному механізмі, і, нарешті, людина повинна відчувати, що її робота істотно впливає на інших. Якщо менеджер зуміє організувати процес згідно з усіма цими умовами, йому простіше буде збільшити доходи співробітників у загальному еквіваленті.