Алекс Майклідіс

Ти про що? — спитала Еліф. — Хто ти вхуя взагалі такий?

— Еліф. Слідкуй за язиком, — сказав Діомед. — Не змушуй мене тебе покарати. Сідай.

На картині була зображена тітка Алісії, Лідія Роуз. І стало очевидно, чому це полотно так її засмутило. Оголена Лідія розвалилася на крихітному ліжку. Воно прогиналося під її вагою. Жінка була неймовірно, жахливо товстою — її плоть текла з ліжка на підлогу і поширювалася кімнатою, спадаючи складками, наче хвилі сірого крему.

Що ти думаєш?

Я чекав. Вона дивилася на мене.

І тоді зрештою я отримав те, чого хотів, чітко виражену реакцію, знак, який сказав мені, що я на правильному шляху.

Це був невеликий рух. Насправді крихітний. Утім, він багато про що говорив.

Алісія всміхнулася.

26

Я маю забиратися звідси. Потрібно тікати.

О Господи, я чую його…

Він всередині.

Він всередині будинку

Поріз на вені — крихітний шрам, що його залишила підшкірна голка — розкривав правду: Алісія не наковталася таблеток у спробі самогубства. Їй вкололи величезну дозу морфію. Це не передозування.

Це замах на вбивство

Максові очі наповнилися гнівними слізьми. Він не намагався приховувати своїх емоцій. Чоловік стояв і плакав. Я глянув на Таню і зрозумів, що вона знає про його почуття до Алісії. Вигляд у неї був розгублений і спустошений. Вона мовчки розвернулась і пішла до їхньої машини

Це правда. Я не вбивала Ґебріела. Він убив мене.

Усе, що я зробила, — це спустила курок.

Хто має очі — побачить, хто має вуха — почує і впевниться, що жоден смертний не здатен зберігати таємниці.

Невисловлені емоції не вмирають. Їх ховають живцем, але потім вони повертаються у потворнішому вигляді.

— Терапія — це не лише розмови, — відповіла Індіра. — Це гарантування безпечного простору, комфортного навколишнього середовища. Більшість комунікацій невербальні, і, я впевнена, ти це знаєш.