Джеймс Джойс

У Дантиній шафці лежали дві щітки. Одна, з каштановим оксамитом на спинці — за Майкла Девітта, а друга, з зеленим оксамитом на спинці — за Парнелла. Щоразу, як він їй приносив тоненький папір, Данті давала йому цуцю.

Що воно значить — цілувати? Ти підводиш обличчя, наприклад, кажучи «Добраніч», а мама нахиляє обличчя. Це і є воно — цілувати. Мама торкає губами твою щоку; губи в неї ласкаві, щока від них мокріє, і чується ледь чутно: цьом. І навіщо двоє людей роблять таке обличчями?

Стівен Дедалу
Підготовчий клас
Коледж Клонґовз Вуд
Саллінз
Графство Кілдар
Ірландія
Європа
Світ
Всесвіт

, Стівене, який сором, — сказала мати. — Ти ще проклянеш той день, коли вступив у той заклад. Ти став на себе не схожий.

— Всього всім найкращого, — посміхнувся Стівен, посилаючи усім на прощання повітряний поцілунок.

, Стівене, який сором, — сказала мати. — Ти ще проклянеш той день, коли вступив у той заклад. Ти став на себе не схожий.

— Всього всім найкращого, — посміхнувся Стівен, посилаючи усім на прощання повітряний поцілунок.

Насправді трагічність — це наче обличчя, що дивиться у два боки — в напрямку жаху і в напрямку жалю, що є її фазами. Я недарма ужив слово "зупиняти". Я маю на увазі, що трагічна емоція — статична. Точніше, драматична емоція — статична. Неправдиве мистецтво збуджує кінетичні почуття — хотіння або нехіть.

Тепер я вже інший, а проте той самий.

Мої слова здаються вам темними. Насправді ж темрява у наших душах, хіба ні? Милозвучніша. Наші душі, вражені гріхами нашими, горнуться до нас іще щільніше, так, як горнеться жінка до свого коханого — щільніше й щільніше.

кидаю від себе цю недалекосяжну тінь, особливі для кожного обриси фігури, і кличу її назад до себе. А будь вона нескінченна, чи була б вона моя, формою моєї форми? Хто бачить мене тут? Хто де-небудь, коли-небудь прочитає те, що я оце написав?

враз він помчав, мов заєць, вуха метлялися позаду, женучися за тінню чайки, що низько тут пролетіла.