Уилки Коллинз

Помітивши моє збентеження і, напевне, пояснивши його моєю хвилинною ніяковістю, міс Голкомб легко й винахідливо, як завжди, взяла нитку розмови у свої руки

— Смію запитати вас: а чому? — сказав я.
— Бо я повірю всьому, що ви мені скажете, — просто відповіла вона.

Коли вони пішли до своїх покоїв переодягтися для обіду і я опинився на самоті у своїй кімнаті, мені раптом стало тоскно. Я почував невиразне невдоволення собою і не розумів, звідки воно. Може, я зрозумів, що тішився прогулянкою більше як гість, а не як учитель малювання. А може, це повернулося те дивне почуття, що чогось бракує чи в міс Ферлі, чи в самому мені, почуття, що збентежило мене, коли я знайомився з нею.