Сергей Плохий

На Різдво 1991 року по CNN показали церемонію, яка стала несподіванкою для глядачів в усьому світі: над Кремлем повільно спустився червоний прапор Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Різдво перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов востаннє звернувся до народу. Радянський Союз припинив своє існування.

На мою думку, «Історія русів» була не свідомим маніфестом російсько-української єдності чи раннього українського націоналізму (саме такі протилежні інтерпретації висунула модерна історична наука), а спробою нащадків козацької старшини виторгувати для себе найвигідніші умови входження в імперію.

Особливо корисним мені здалося те, що в нових дослідженнях підкреслюється той простий факт, що національні ідеології не формуються у вакуумі, а виростають з політичного й ідеологічного контексту імперій.

Нації не заступають імперії за один день. Їх мислять і формують у рамках, заданих імперіями, тому важливо розглядати розвиток національних ідей і міфологій у цьому історичному контексті.

На відміну від решти соціальних, релігійних та етнічних груп у Російській і багатьох інших імперіях, старшинські нащадки були переконані (і «Історія русів» служила найкращим підтвердженням цьому переконанню), що вони не завойовані підданці, а повноцінні члени домінантної імперської нації, мало того — найбільш давній, справжній і центральний її елемент.

1593 році, перебуваючи на службі у князя Костянтина Острозького, Наливайко брав участь у придушенні повстання ще одного козацького ватажка Кшиштофа Косинського. Наступного року за домовленістю з Острозьким Наливайко очолив бунт козаків і селян, намагаючись відвести їх від маєтків свого патрона і спрямувати їхню лють і руйнівну енергію проти ворогів князя.

Козацький міф, який виник на православному сході України і згодом був засвоєний греко-католицьким заходом через те, що тісно асоціювався з українською національною ідеологією, повернули на схід. Він мав нагадати нащадкам дніпровських козаків про їхнє величне минуле й популяризувати ідею українського суверенітету.

деконструкція міфологізованого минулого «рідко минає безболісно: вона завдає втрат, часто безповоротних, подібно до тих, які несе смерть, вона буває дуже жорстокою і тому викликає рішучий опір».

«Міф — це один з інструментів, за допомогою яких колектив, зокрема нація, встановлює та означує засади власного буття, свою систему моралі і цінностей. У цьому сенсі міф є набором переконань, зазвичай оформлених у наратив, які спільнота сповідує про себе»