Колектив авторів

Інакше кажучи, те, що з’єднує дух з дійсністю природи (і з природним людським тілом), є дійсне «ніщо» буття.

«Людина є буття, через яке ніщо приходить у світ»[1], — писав французький філософ-екзистенціаліст Ж.-П. Сартр.

В історії людина бачить себе носієм свободи, а не суб’єктом загальних законів, вважає Ясперс; вона є екзистенцією, духом, а не есенцією, природним тілом.

Тим, кому вона була закороткою, Прокруст одрубував ноги; для кого ж виявлялася задовгою, він «розтягував», «рівняючи» до довжини лави. Цей «майстер вирівнюючої уніфікації» запропонував і Тезею «примірятись» до лави, але той перемагає розбійника. Він «вирівнює» самого Прокруста з довжиною лави, одрубавши голову.

Якщо доксичне (чуттєве) пізнання малює спотворену картину реальності, то мислительне пізнання насправді не може дати не тільки істинної картини буття, а й робить принципово неможливим будь-яке знання взагалі.

Адже всяке знання зводиться до встановлення відмінності предмета пізнання від решти існуючого. Але від чого можна відрізнити буття взагалі? Тільки від його заперечення — небуття. Але і його існування, як вже було сказано, заперечується Парменідом.